зображення viber 2022 05 14 14 03 32 66814 травня 2022 року студентам факультету української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка випала нагода послухати щорічну лекцію про Биківнянські могили від випускниці нашого університету, відомої науковиці, поетки, журналістки – Тетяни Шептицької. Тему лекції можна назвати «вічною», адже те, про що розповідала пані Тетяна, варто згадувати щорік, щоб не забувати нашу історію, яка, як ми можемо бачити зараз, має схильність повторюватися.

 

Биківнянські могили – це найбільше місце поховання жертв масових політичних репресій 1937-1941 років у Дніпровському районі Києва. У Биківнянських могилах поховано тіла представників всіх соціальних прошарків українського суспільства — від робітників і селян до інтелектуальної еліти – науковців, письменників, митців. Серед жертв, похованих на спецділянці НКВС у Биківні, є представники понад 30 національностей, а також іноземні громадяни.

Визначальну роль у виборі жертв грав чинник походження людини, що відкликається нам і зараз, коли українців вбивають лише через те, що вони українці. Варто звернути увагу, що Биківня свідчить про людиноненавистницьке ставлення відповідно до того, що тоді це був мирний час! Пані Тетяна стверджувала про такий рівень жорстокості, коли комісари посилали запити до Москви з дозволом розстрілювати якомога більше людей, на що московська влада відповідала схвально.

Лекторка згадала те, що тогочасні втрати не можна виміряти лише кількісним показником, адже втрати є набагато більшими, ніж нам здається в цифрах, однак Тетяна все ж називає кількість – від 20 до 100 тисяч вбитих людей. Сказати, що я нажахана – не сказати нічого. Ще раніше під час вивчення історії мене дивувала жорстокість людей, наділених владою, а зараз це все сприймається зовсім по-іншому, ще з більшим болем та жахом.

Були знищені як родини звичайних селян, цілими родами, так і когорти видатних особистостей, насамперед Вероніка Черняхівська, яку назвала Шептицька. Запам’ятався мені і той факт, що співробітники НКВС ще кілька місяців після її смерті забирали в батьків передачі для неї і, як вже можемо зрозуміти, привласнювали їх собі.

Згадувала Тетяна і Мирославу Сопілку, справжнє ім’я якої Юлія Пастушенко, разом з чоловіком її розстріляли як шпигунів та в яких залишилось двоє дітей, про подальшу долю яких невідомо; художника Миколу Івасюка, вчителя Олега Поповича, поета Михайла Мороза – люди, причетність яких до злочинів так і не було доведено, однак і життя їхні повернути вже неможливо.

Я вважаю, що немає нічого ціннішого за людське життя (окрім окупантів, тому що їх не можна називати людьми), тому почуте було вражаючим для мене, оскільки людськими життями тоді розпоряджався Сталін, який своїми репресіями вирішував, кому можна жити, кому ні.

Насамкінець хочу процитувати лекторку: «Тоталітарна держава завжди бреше. Биківня – історія брехні, як працює зараз і російська пропаганда». Додам від себе – це історія нищення, ницості та бездушності.

Студентка 2 курсу Селіванова Юлія

   

Додаткове меню  

   

Хто на сайті?  

На сайті 109 гостей та 0 користувачів

   
© NPUROUNDER