У Музеї видатних діячів української культури
Осінь – час неймовірних моментів, які жовтими й багряними фарбами забарвлюють наше життя. Якраз у такий час варто збирати найцінніші емоції і долучатися до прекрасного.
У Музеї Лесі Українки
3 жовтня гостинно прочинив свої двері для студентів-філологів Музей видатних культурних діячів України. Ми мали можливість побувати на професійно-орієнтованій філологічній екскурсії про життя і творчість Лесі Українки. Оглядово і з коментарями пропонуємо її Вам.
Літературна частина музею (праве крило) 10 років належала приватним власникам, чиї імена значимі для кожного українця: Старицькі, Лисенки, Косачі. Саме тут жив і працював «український Парнас». Зв’язки між родинами були не лише сусідські, а й культурницькі.
У цій атмосфері у липні 1868 р. відбулося вінчання батьків геніальної Лариси Косач. В експозиції представлені унікальні елементи весільних костюмів, а також свідоцтво про одруження та купівлю земельного паю молодою родиною.
Міцне сімейство багатіло дітьми: Михайлик, Лариса, Ольга, Оксана, Миколка, Ізидора…
|
«Особлива дитиночка добрячої душі» П. Косач Так сказав батько про свою Лесю, яку любив і сильно підтримував, бо вона часто слабувала. Але це не заважало їй мережати крайки, вивчати історію (у Луцькому замку Любартів), навчатися мистецтвам у дружини Миколи Лисенка, перенести 2 операції. |
«Той щасливий, хто може не бути на чужині» Саме у час тривалих переїздів, котрі допомагали триматися за життя, Леся творила з невимовною продуктивністю й відданістю: писала драми, обговорюючи їх із Марією Заньковецькою, упорядкувала 225 тексті народних пісень. На дачі у добрих друзів Комарових залишився альбом із рукописами.
|
|
Хтопам’ятав про славу й честь,— Леся зміцнювала свої націокультурні погляди у мистецькому гуртку плеядівців – трансперекладачів-європеїстів, ковалів мовної традиції, серед яких Старицька, Черняхівський, Стешенко, Григоренко, Панченко У 1895 р. відкрилося літературно-артистичне товариство, і Леся зазначала: «Українська хвиля ширилася». |
«Господи, про мене пишуть реферат» Популярність Лесі зростала: про її діяльність говорили всюди, різні люди. Науковці писали статті. Найважливішою публікацією на той час, за переконанням самої Українки, була згадка у книзі «Наши люды на сели». |
|
«Рясніше став терновий мій вінець» «Найкращою поетесою в Україні» назвав Лесю І. Франко, а вона казала, що є гілочка тернова нова, уплетена до її життєвого вінка. У 1893 р. виходить друком перша збірка віршів «На крилах пісень». Не дуже схвально відгукнувся на поетичну творчість Осип Маковей. Але вона знала (відчувала), що її зрозуміють далеко пізніше. |
«Де межа між божевіллям та геніальністю?» Її психологічні драми вартували великих зусиль. Приміром, персонажів «Блакитної троянди» вона списувала з реальних людей у психлікарнях Берліна. І це було божевілля. Вона жила культурницьким життям Німеччини. І це була геніальність. У таких межових ситуаціях минала її хвороба. І минало життя. |
|
«Як я пережила ту страшну ніч?» Єдиний друг душі Сергій Мержинський тим часом страждає від хвороби у Петербурзі. Попри всі перестороги вона їде і віддає свої сили, щоб хоч якось допомогти коханій і такій дорогій людині. У пориві безвиході постає на папері «Одержима».
|
«Хтось біленька, а хтось чорненька», «Обидві вражені нещасливим коханням пташки» Ольга стала вірною подругою Лесі: вона забирає її на Буковину. Тут Лесі легше дихається. Тут вона знайомиться із Климентієм Квіткою – чоловіком зі зломленою душею. У Вознесенській церкві обрядом вінчання єднаються навік їхні долі. Але Леся не забуває Сергій до кінця життя. |
|
«Кров іде з горла..» Леся таки заразилася сухотами. Вона змушена їхати до Італії на лікування. Тут вона вперше бачить згаслого Везувія, руїни Помпеї. І пише унікальні твори – «Вавилонський полон», «Кассандру». |
«Іде той люд, мов хвилі, в океані» Революція 1905 року не залишає Лесю осторонь. У Петербурзі хворіє сестра, а тому Леся змушена їхати до неї. У Невському, вже на зворотній дорозі, затримується на тривалий час, бо потрапляє у кількатисячний гурт протестувальників. І тоді розуміє, кому має служити словом. «Вільна Україна», «Просвіта» – «народні авдиторії», які робили свою культурницьку справу, у якій Леся почувала себе легше. |
|
«Єдине лікарство - сонце» Бажане зцілення поетеса шукала в Єгипті. І не тільки фізичне. Тут зцілювалася душа пошуками нових образів для своїх драм. На сучасному полотні художника Тараненка зображено Єгипет, Грецію, Італію. На передньому плані – двоє хлопчаків – Саїд і Махмед, яких вона хотіла всиновити і привезти до України. |
«У горах людина – ближче до Бога» Кавказ став колискою народженої «Лісової пісні» – простої, музичної драми, яка позиціонувалася як феномен успіху самою мисткинею. Як дух, як пух, як пір’ячко, трималася душа в тім тілі і не летіла, а творила надалі. Але минущість життя і наростання хвороби принесли перше серпня 1913 р. у Грузію, де перебувала Леся. За 8 днів тіло було перевезено до України. |
|
«Хто тут тільки не бував!» Так казала про вітальню своєї родини її сестра Оксана. Коло друзів, фортепіано, єгипетська ваза, їдальня, плахти, самовар, – усе це творило атмосферу і життя Українки. І благо, що воно було і залишилося свідком становлення української літератури.
|
|
Відвідання постійної виставки «Іван Франко і Київ», приуроченої
до 160-ї річниці з дня народження Каменяра
У Музеї видатних діячів відкрито також постійну виставку, приурочену доленосній ролі Києва у житті Франка.
Тут зберігається копія першої відомої світлини, шкільні зошити із творами, атестат про освіту, видання з бібліотечної експозиції, котра налічує до 12 тис. книг, тобто усе те, що становило невід’ємну частину життя великого сподвижника праці.
Вразили першодруки видання Літературно-наукової бібліотеки, де на обкладинці читаємо: «М. Драгоманів. Шевченко, українофіли і соціялїзм» (для філолога така велика кількість історичних змін у словах ніколи не залишається непоміченою).
За своєї першої поїздки до Києва зупинився у Будинку викладачів. Його друзі Є. Тригубов та син П.Житецького, Гнат, зробили повноцінну екскурсію Києвом: Володимирський собор, Андріївська церква, Львівська площа, Михайлівська церква, Володимирська гірка, – не повний перелік того, чим був того часу захоплений Франко.
Насправді, Франко не відпочивав у Києві, а приїхав із метою поповнити свій бібліотечний арсенал. Саме тому дослідниками творчості не знайдено жодного твору, який би був написаний у цей час.
Тут він знайомиться із Миколою Лисенком, вони записують пісні й обговорюють видавничі проекти («Поступ», «Братство»).
У Києві побачив світ альманах жіночих творів «Перший вінок» за загальною редакцією Франка.
Майбутня дружина Ольга саме у столиці почула пропозицію від коханого Івана. Але дуже дивним видається той факт, що обидвоє замовчували про київський період свого життя. Дідусь Ольги, Ілля Федоровський, дуже хотів, щоб подружжя повінчалося у Павлівській православній церкві. Хоча Франко був католиком, але не відмовився від обряду за правилами православ’я. Олена Пчілка стала справжнім організатором заручин. Франки виїздили до шлюбу з помешкання Старицьких, одразу по вінчанню змушені були їхати до Львова.
У Києві Франко тісно співпрацює із виданням «Киевская старина». Також переносить свою діяльність у видавничу площину, – працює в редакціях «ЛНВ» і «Житє і слово».
У Києві окремими виданнями побачили світ «Мойсей», «Украдене щастє», «Викь».
1893 року І. Франко захищає дисертацію під керівництвом Ягича і отримує професорський ступінь.
У смеркальний період свого життя був присуджений до отримання Нобелівської премії, але не дочекався її. У 1907 р. його спіткав параліч обох рук, і це стало справжньою трагедію. Він заново вчиться писати.
За останнього (третього) приїзду до Києва зупиняється в мецената Євгенія Чикаленка, сподіваючися на фінансову допомогу у виданні «Нарису з історії української літератури». Прагнув також закінчити всі свої напрацювання. Як згадував його друг Д. Дорошенко, він віз із Києва цілу скриню книжок, і довелося найняти додатковий транспорт для їх переміщення.
Як пізніше напише сам Франко у листі до Єлисея Тригубова, він був «людиною, за життя не поцінованою», бо з початку війни йому «грозила голодна смерть».
Життя Франка в Києві – лише одна не повністю дописана сторінка, тому нам важливо дізнатися найдрібніші деталі, щоб повною мірою уявити значення жертовності цього українця.
Ганна Кінаш,
студентка 302 УА групи
