КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ НПУ імені М.П.Драгоманова:

історія створення, сучасність, перспективи

Становлення й розвиток кафедри української літератури Київського інституту народної освіти (далі — КІНО) органічно пов'язане з процесами національно-визвольних змагань 1917 — 1920 рр. У цей час у Києві почав функціонувати, поряд з Університетом Св. Володимира, й Український університет. Із жовтня 1918 р. він був реорганізований у Перший державний університет, де професор Іван Огієнко читав курс української культури. В ньому значне місце відводилося, зокрема, характеристикам діахронно-синхронного розвитку національного письменства. Концепція національної освіти певною мірою прилягала й до напрямків розбудови літературознавчої науки в 20-х роках. Під егідою ВУАН на їх початку утворилось Історико-літературне товариство, засідання якого впродовж 1922— 1927 рр. збирали багато "вишівської" молоді.

З початку 20-х років учителів-філологів готував літературно-лінгвістичний відділ факультету професійної освіти КІНО. Ґрунтовні знання з мови і літератури давалися також студентам факультету соціального виховання.Циклова комісія літератури, яка функціонувала на літературно-лінгвістичному відділі факультету професійної освіти КІНО, об'єднувала визначних учених-літературознавців — професорів Павла Филиповича, Миколу Зерова, Бориса Якубського, Михайла Марковського, Степана Савченка, Андрія Лободу, Читав лекції з української літератури також віце-президент ВУАН Сергій Єфремов. Розробляючи навчальні програми з української літератури, ці вчені викори­стовували досвід викладання національного письменства у Львівському університеті, де від 1848 р. цей курс читали Яків Головацький, Омелян Огоновський, Олександр Колесса. При створенні програм вищеназвані київські науковці-педагоги орієнтувалися також на синтетичні дослідження українського фольклору і літератури, опубліковані Іваном Франком, Павлом Житецьким, тим же Сергієм Єфремовим, Михайлом Возняком, Олександром Грушевським. У лекціях із історії українського письменства для студентів-філологів професори КІНО спиралися на власні наукові дослідження творчості письменників, які, своєю чергою, ставали основою нових лекційних курсів.

Як засвідчив в "Автобіографії" та в життєписному листі до Миколи Плевака Микола Зеров, він із 1 жовтня 1923 р. викладав історію українського письменства в Київському інституті народної освіти. Професор (із 1923 р.), а з жовтня 1930 р. завідувач кафедри, він читав курс історії української літератури XIX ст. Спромігся 1928-го р. видати цей цикл лекцій на склографі. Виклади стимулювали наукову і художню творчість (скажімо, перекладання латиномовних творів Григорія Сковороди), посприяли появі досліджень "Нове українське письменство" і "Леся Українка" (обидва 1924), збірників статей "До джерел" (1926), "Від Куліша до Винниченка" (1929), підготовці до друку й спорядженню вступним словом видань спадщини Якова Щоголева, Івана Франка, Марка Черемшини, Петра Стебницького, вивченню листування Лесі Українки.

З другого боку, лекційний курс теорії перекладу постав у результаті численних інтерпретацій Зеровим рідної (повість "Огненний змій" Пантелеймона Куліша) й інших літератур (наприклад, драми "Мазепа" Юліуша Словацького — видана  1926 р.),осмислення цих інтерпретацій (стаття "У справі віршованого перекладу"), а такт досліджень специфіки перекладу рідноюмовою європейських поетїв. Лекції М. Зерова були блискучими в ораторському плані, його приходили слухати й студенти нефілологічних спеціальностей.

Проте не дивно, що саме цей визначний поет-неокласик, літературознавець і педагог зазнав нещадного цькування з боку марксистських вульгаризаторів. У 1934 р. був звільнений з роботи, заарештований у Підмосков'ї, засланий на Соловки, де він спромігся не полишити творчої праці, та розстріляний у зловісному карельському Сандормоху. Режим, що знищив Зерова, піддав на довгі роки його чесне ім'я забороні. Творчий доробок М.Зерова, цей, за словами Євгена Сверстюка, "монолітний і дорогоцінний уламок храму української культури", залишається актуальною цінністю і може служити зразком видатної праці на віки.

Як і його приятель М.Зеров, Павло Филипович був вихованцем спершу Колегії Ґалаґана, а далі семінарів і "естетичної формально-поетикальної" школи Володимира Перетца. Він — перший завідувач циклової комісії (кафедри) української літератури КІНО. Викладав тут історію української літератури перших десятиріч XX століття. З 1922 р. професор — у 31-річному віці! Филипович із колегами "робив усе можливе (і неможливе — з огляду на офіційну політику і спротив деяких представників старої російської професури), аби підготовка кадрів у Київському ІНО велася на університетському рівні і сприяла входженню України в коло європейських держав".

Певно, саме керівнику кафедри належить ідея створити літературний семінар "підвищеного типу". Кращі студенти старших курсів під керівництвом Зерова й Филиповича працювали над малодослідженими темами. Декому з них, як-от Григорієві Костюку, пощастило врятуватися й реалізуватися за океаном. В умовах свободи слова — вже в часах, коли після репресій навчальний заклад, престижний у часи Зерова і Филиповича, став по суті провінційним пересічним інститутом, -Г.Костюк назвав Филиповича найавторитетнішим і найглибшим дослідником, обізнаним із усіма науковими школами й методами, справжньою ходячою енциклопедією. Його лекції не були такими феєричними, як зеровські, але відзначалися переконливою послідовністю думки й багатством охоплення фактів, Филипович доглибно аналізував і докладно аргументував; поет-європеєць, він уводив слухачів у потаємні закутки творчої робітні митців.

Його дослідження історико-літературного плану, репрезентовані книжками "З новітнього українського письменства" (1923) та "Українське літературознавство за 10 років революції" (1928), протистояли спрощеній соціології в дусі Володимира Коряка. Филипович розкривав українські літературні "прориви" в Європу (творчість Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки), багато зробив для відновлення в УРСР наукового шевченкознавства, дослідження українського романтизму, модернізму й авангардизму, в т.ч. на широкому порівняльному тлі "чужих" літератур (студії творчості Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Олександра Олеся, Максима Рильського, Михайля Семенка), досліджував важливу проблему читача. Станом на 1930-й рік Филипович у КІНО (чи так званому Інституті профосу) читав курс української літератури XX ст., а давнє письменство тоді викладав в.о. директора академічного Інституту літератури Борис Навроцький, літературу XIX ст. — М.Зеров. Драматичним балансуванням на линві над прірвою була фахова робота в той час, коли в колізію з науковим і людським сумлінням викладачів заходили вимоги про підготовку фахівців на кафедрі української літератури неодмінно в світлі постанов ЦК партії, нищівних для цієї літератури. Трагічно склалася й доля Филиповича: згущення тоталітарної ночі означилося арештом 1935 р. із абсурдним звинуваченням у дусі доби та розстрілом.

У 1933 р. мовно-літературний відділ, який мав на той час міцні наукові традиції і кваліфіковані кадри викладачів, став окремим факультетом. Випускники мовно-літературного факультету і кафедри 30-х років стали не тільки вчителями. Є серед них і відомі українські письменники. Це, зокрема, Андрій Малишко – лауреат Державних премій СРСР і Державної премії Української РСР ім.. Т. Г. Шевченка, прозаїки Борис Буркатов, Володимир Вільний, Олекса Гуреїв, Юрій Петров, літературознавець Арон Тростянецький та ін.

Цікавим і змістовним було життя факультету і кафедри при ній, було створено літературну студію, яка об’єднувала творчо обдаровану молодь. На її заняттях юнаки і дівчата читали свої поезії, рецензії, критичні розвідки, які потім друкувалися на сторінках республіканських газет і журналів. Студенти часто зустрічалися з видатними письменниками. Не раз виступали перед ними П. Тичина, В. Сосюра, А, Малишко. Студентів передвоєнних років характеризувало відповідальне та ініціативне ставлення до оволодіння секретами своєї професії. Вони прагнули до знань, до вершин культури, мистецтва, охоче виконували громадські доручення, часто бували в школах.

Знаком не тільки початку 30-х рр. були характерні подробиці з життя визначних професорів. їх "засмикувала ліквідація триместру", тобто іспити. їм дошкуляли: поступова деградація Києва під "комунізаторами", за яких усе ставало стандартним, сірим і нудним, саме зникнення наукової атмосфери в місті; "предметові комісії" з різними, зокрема прикрими, претензіями; те, що доводилося "на десять частин розриватися"; прибуття начальства задля "мерзенних" зборів-напівдопитів аспірантів кафедри про соціальне становище їх батьків; "пошуканка за грішми", що їх систематично не доплачували. Та й лекцій було багато, а платили мало; не бракувало засідань, громадських навантажень, поїздок у підшефне село з дописуванням про це до багатотиражки "За комуністичні кадри"; "самокритик усних і письмових" (так сповіщав листовно Зеров Павла Тичину, Михайла Могилянського й інших адресатів). Заїдав побут: можна було в Інституті профосу "передплатити" дрова, так і не дочекавшися ані дров, ані внесених коштів.

До числа першорядних професорів КІНО належав Борис Якубський, автор численних розвідок і статей про нову й новітню літературу (Панаса Мирного, Лесю Українку та ін.), теоретичних праць "Соціологічний метод у письменстві", "Наука віршування" та шкільних читанок. Інший лектор кафедри, Андрій Лобода, академік АН УРСР із 1922 р. і Голова Етнографічної комісії ВУАН, був знаним дослідником-українознавцем, автором опублікованих у 20-ті роки праць "З пісень на Україні про світову війну 1914—1918 рр.", "Доля етнографії на Україні в 1917 — 1925 рр.", "Краєзнавство на Україні", розвідок про М.Максимовича й Т.Шевченка, дослідником етнографічної спадщини П.Куліша і В.Гнатюка. Михайло Марковський читав курси давньої літератури, студії про яку він друкував іще від 90-х рр. XIXст. В 20-х рр. видрукувані ґрунтовні розвідки "Шевченко в Кирило-Мефодіївському братстві", "Як утворився роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" П.Мирного й Ів.Білика", "Найдавніший список "Енеїди" І.П. Котляревського й деякі думки про генезу цього твору" та праці з проблем літератури XVII ст. — скажімо, студія творчості Лазаря Барановича.Головна праця Степана Савченка засвідчила тяглість і результативність інститутського вивчення національного генія (монографія "Шевченко і світова література").

Розгул сталінських репресій завдав непоправного лиха літературній освіті в педінституті. Були репресовані й загинули в таборах професори М.Зеров, П.Филипович, відповідно до "згори" накинутих компартійних настанов спотворювалася історія українського літературного процесу, сам об'єктивізм у науці був оголошений "буржуазним", а отже ворожим. Змістове наповнення лекцій неодмінно передбачало партіє- й вождехвальний компонент. Партбюро ревно стежило за ідейною витриманістю викладів із літературознавчих дисциплін. У ці тяжкі роки до викладацької праці залучаються перспективні випускники, як-от згодом відомий шевченкознавець член-кореспондент АН України Євген Кирилюк (після закінчення КІНО він видав 1929 р. монографію "Пантелеймон Куліш"). До війни працювали в інституті Олекса Засенко — знаний дослідник українського нового і новітнього письменства, згодом професор і заступник директора академічного Інституту літератури ім.Т.Шевченка; відомий літературознавець Василь Маслов (брат члена-кореспондента АН України Сергія Маслова). В.Маслов у 1934 р.художньо-біографічних повістей — "Грозовий ранок" (1968), "Дуби шумлять" (1970), "Марія Заньковецька" (1978), белетристичні твори в тому ж ключі, присвячені Григорію Сковороді, Степану Руданському, Юрію Федьковичу. І.Пільгук був також упорядником, автором передмови до однотомника Пантелеймона Куліша (1969), що мав у той час "неблагонадійну" репутацію.

Із повоєнного часу по 1985 р. викладав у тодішньому КДПІ ім. О.М.Горького професор Юрій Кобилецький. Спеціалізувався як викладач на історії української літератури XX ст., ділився зі студентами цінними подробицями про атмосферу культурного життя й помітні письменницькі постаті. Йому належать такі книжки, як "Творчість Івана Франка" (1956), "Натан Рибак" (1963), "Шевченко і Франко" (1964), "Крила кречета. Життя і творчість О.Корнійчука" (1975), збірники спогадів "Фрески" (1979), "З літопису життя" (1983), "Даль махне крилом" (1985).

Курс давньої літератури у післявоєнні роки був закріплений за П. Пономарьовим. Український фольклор викладав професор-патріарх кафедри Федір Поліщук, автор розвідки "Григорій Сковорода" (1978), співавтор кафедрального підручника з історії літератури ХІ-ХУІІІ ст. (1969), укладач хрестоматії українського фольклору для студентів ВНЗ. Ф.Поліщук, як і М.Походзіло та Юрій Збанацький, був деканом філологічного факультету.

Упродовж 1940—1950-х рр. на кафедрі працював доцент Максим Комишанченко (автор праці "Боротьба за ідейність та реалізм української літератури 50—70-х рр. XIX ст."), кандидати філологічних наук Ніна Жук і Михайло Походзіло, дослідник творчості І.Франка й української літератури в школі. Крім них необхідно згадати прізвища доцентів Семена Шаховського і Олега Килимника, дослідників українського літературного процесу XIX—XXст. До читання спецкурсів запрошувалися відомі вчені з академічного Інституту літератури Ніна Крутікова, Дмитро Чалий, Федір Погребенник та ін.

У дещо пізніші роки на кафедрі плідно працювали не менш знані й авторитетні педагоги та вчені доценти, згодом професори Олена Гнідан і Людмила Дем'янівська − авторитетні дослідниці українського літературного процесу XIX— початку XXст., авторки розділів підручників, упорядники видань творів рідного письменства. Зокрема О.Гнідан має вагомі праці про західноукраїнське письмеництво й "Покутську трійцю", Л.Дем'янівська — про корифеїв українського театру й жанр драматичної поеми, поезію А.Малишка, в узаємному ж співавторстві — про спадщину Володимира Винниченка.

За часів керівництва О.Гнідан свого розквіту досягла студентська літературна студія "Плеяда", що веде свій початок від 30-х рр. Із неї по війні вийшли відомий гуморист Павло Глазовий, літературознавці Володимир Олійник, Микола Гнатюк, Сергій Бисикало й інші. Керував літстудією і Ю.Збанацький, видаючи її "Літературну газету" (згодом "Вітрила") з гумористичним додатком "Бегемот". У різні роки зі студентською молоддю змістовно спілкувалися П.Тичина, В.Сосюра, А.Малишко, І. Драч, Б.Олійник, П.Загребельний, Д.Павличко, О.Сизоненко, Є.Сверстюк, Ліна Костенко, І. Малкович, С. Пантюк та ін. гості з діаспори Богдан Бойчук, Яр Славутич, Дарія Рихтицька.

З 1976 р. по 2000 р. кафедру очолював професор Петро Хропко. У складну пору, коли вважалося "немає літератури — є ідеологія!", він майстерно викладав у 50—70-х роках історію нового письменства. В останні ж два десятиріччя -- вступ до літературознавства та теорію літератури, спецкурси "Сучасна українська поезія", "Література як художня система" тощо, віддавав чимало зусиль перепідготовці учителів, а також україністів Польщі й Чехо-Словаччини, читав лекції в університеті в Пряшеві (Словаччина). Серед його понад 300 наукових досліджень — монографічні "Іван Котляревський" (1958), "Біля джерел української реалістичної поезії" й "Українська драматургія першої половини XIX ст." (обидві книжки — 1972), "Громадянський пафос сучасної української поезії" (1986), "Становлення нової української літератури" (1988). За його редакцією і співавторством вийшли два підручники для ВНЗ із історії української літератури перших десятиріч XIXст. і початку XXст. (1991, 1992). Він упорядкував видання творів А.Свидницького, О.Стороженка, Панаса Мирного, Б.Грінченка, П.Морачевського. Написав підручник для 10-го класу, що витримав чотири видання між 1995 — 2000 рр., підготував у співавторстві хрестоматію для старшокласників у двох книгах "Духовні криниці" та хрестоматію з української літератури для 10 класу, створив разом із колегами й осібно посібники ("Деякі аспекти аналізу літературного твору" тощо), навчальні програми, освітні концепції й державні стандарти з української літератури.

Проф. П. П. Хропко був одним із ініціаторів повернення рідному університету імені Михайла Драгоманова. Працював головою спеціалізованої вченої ради університету з методики викладання української мови і літератури, був незмінним літописцем свого ВНЗ, головою редколегії кафедрального наукового збірника "Сучасний погляд на літературу" (фахове видання ВАК України). За значний внесок у розвиток філологічної і методичної науки професор П. Хропко був обраний дійсним членом АПН України (1992), йому присвоєне почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки України (1995). Вихованці авторитетного викладача і вченого, його докторанти й аспіранти, зберігають вдячну пам'ять про свого мудрого наставника.

До солідної плеяди кафедральної професури належав професор Петро Орлик — автор праць "Українська поезія кінця XIX— початку XXстоліття", "Слідами феї Моргани" (в співавторстві), літературних нарисів "Андрій Головко" й "Агата Турчинська", співавтор університетського підручника з новітньої літератури для студентів-філологів. Глибокий знавець рідної культури, вихователь студентської і наукової молоді, він поєднував працю на кафедрі та складні обов'язки проректора університету з науково-дослідної роботи. В складні роки тоталітаризму він збагачував студентів і "нефільтрованою" правдою про українську літературу.

Від 1976 р. працює в університеті професор Володимир Погребенник, керівник кафедри після смерті проф. П.Хропка. Зараз він голова спеціалізованої вченої ради університету з філології, віце-президент Академії наук вищої освіти України; ряд років очолював міністерську експертну раду з філології та мистецтвознавства. В.Погребенник — автор понад 600 наукових публікацій в Україні та її межами (Польща, США, Канада, Аргентина, Франція, Австрія, Бельгія, Ірландія), зокрема монографій "Володимир Самійленко", "Народною творчістю натхненна (До 110-річчя від дня народження Лесі Українки)", "Українська класична література", "Фольклоризм української поезії" (визнана конкурсною комісією кращою в номінації "Монографії" в університеті за 2003 р.), "Слово-зброя: Література в творчому набутку Романа Олійника-Рахманного" (2003), «Кастальське джерело. Українська література кін. ХІХ -- поч. ХХ ст.» (у двох кн., 2005), «Антитоталітарний дискурс української прози ХХ століття: трагедія голодомору (у співавторстві з Н.Тимощук, 2007), «Український раритет» (2012, увійшла в шістку кращих видань Всеукраїнського конкурсу-рейтингу «Книжка року-2012»).

В.Погребенник — співавтор п’ятьох університетських підручників із історії української літератури XIX—XX ст. (1991 — 1992, 2003, 2006, 2011:ця «Історія української літератури XIХ ст.» вийшла за його редакцією), автор багатьох гасел довідника «Українська література» і посібника для вчителів, відповідальний редактор і виконавець основних розділів "Історії української нової літератури (40—90-х рр.)", співавтор двох шкільних підручників для 9 і 11 класів та хрестоматії для 10 класу. Дослідник набутку багатьох митців XIX—XX ст., зокрема західноукраїнського регіону, він упорядкував, спорядив вступними статтями і примітками твори І.Франка, Б.Лепкого, Я.Щоголева, М.Кононенка, О.Кобилянської, В.Королева-Старого, Леоніда Полтави, наукові праці М. Драгоманова (у 5-ти кн.) й ін. У США з його ґрунтовною передмовою в 2000 р. вийшла збірка "Магія вогню" української поетки Дарії Рихтицької. У 2012 р. визнано «Кращим науковцем університету».

Взагалі йому поталанило "прорубувати вікна" на науковий Захід: із кінця 80-х рр. учений репрезентував кафедру, університет і Україну науковими доповідями з питань української літератури на міжнародних конференціях в Угорщині, Польщі, Німеччині, Франції (Сорбонна, університет Нансі), Бельгії (Університет "Еразмус" у Брюсселі), США (Іллінойський університет), Ірландії (Дублінський університет). Як професор-гість читав лекційні курси в Українському Вільному університеті в Мюнхені та в Європейському колегіумі українсько-польських університетів у Любліні. Відомі в світі письменники Айріс Мердок, Патрік Зюскінд та вчені (Андрій Вінценз) рекомендували його до обрання стипендіатом паризького Товариства співпраці зі східноєвропейськими інтелектуалами. Він — член Гуцульського дослідного інституту й Українського історичного товариства (обидва — США), Фулбрайтівський експерт Посольства США в Україні.

Доцент Іван Голубенко впродовж багатьох років читав курс української усної народної творчості, щороку організовує фольклористичні експедиції студентів у західні області України. Матеріали практики передавалися в Інститут мистецтвознавства, фольклористики й етнології імені М. Рильського НАН України. На зібраному матеріалі він видав навчальні посібники для студентів "Пісенний відгомін життя" (1998), "Може вміститися сльоза... (Мати й Україна: з народних джерел)" (2002) фольклорної проблематики.

У науково-методичному активі кафедри — участь доцента Алли Плахової, нині пенсіонерки, у двох університетських підручниках із історії українського письменства; посібники для ВНЗ доцента Ірини Савченко "Основи віршування" (у співавторстві), "Давня українська література" — два видання, "Давня українська література. Матеріали до вивчення курсу" (2003), а також низка статей; праця кандидата філології Лариси Йолкіної про прозу Володимира Винниченка та її розвідки (про А.Кащенка й ін.) і рецензії, посібник «Вступ до літературознавства». Професор Ніна Осьмак відзначилася розділами про Д.Маркевича і Т.Бордуляка у трьох підручниках "Історія української літератури XIX століття"--"Історія української літератури кін. XIX – поч. ХХ ст."  для студентів університетів (1999, 2003, 2006), посібником "Вступ до літературознавства" (в співавторстві) та книжкою «Нові тести з української літератури» (2012). Доцент Надія Гришаєнко — автор окремого видання "Літературно-критичні статті та рецензії" та двох посібників для студентів "Матеріали до вивчення творчості Богдана-Ігоря Антонича" й "Матеріали до вивчення творчості О.Ольжича" (все — 2000). В Україні й за океаном опубліковані розвідки доцента Оксани Кобелецької, впорядниці видання драматургічної спадщини Івана Тогобочного, присвячені М.Філянському, В.Мові-Лиманському, Остапу Вишні й іншим письменникам. Публікації кандидатів філології Інни Чернової й Тетяни Блєдних висвітлили актуальні питання творчості відповідно Л.Старицької-Черняхівської та Вал.Шевчука. Статті й дисертація доцента Інни Ліпницької присвячені художній спадщині призабутого Модеста Левицького. Якийсь час працювали на кафедрі доценти Валентина Михайлюта, Юрій Сафонов, автор навчально-методичного посібника «Перлини давньоукраїнської літератури», фахівець із давньої літератури, та Людмила Курило, автор монографії про творчість О. Гончара.

Активно працювали у царині наукових досліджень і сумісники кафедри. Професор Анатолій Гуляк в 90—2000-ті рр. видав монографії "Олена Пчілка", "Становлення українського історичного роману", "Числова символіка міфу" (в співавторстві), нарис про Грицька Григоренка, спорядив вступними статтями видання творів А.Кащенка, І.Нечуя-Левицького. Він співавтор "Історії української літератури XIX ст. 70—90-ті рр." для студентів-філологів, співупорядник шкільної хрестоматії "Срібний птах". Доктор філологічних наук професор Володимир Кузьменко за час сумісницької діяльності на кафедрі опублікував навчальний посібник «Історія української літератури ХХ ст.» та підготував до друку його продовження. Доктор філологічних наук проф. Микола Корпанюк, який і зараз продовжує свою роботу на цих же засадах, видав монографії «Слово. Хрест.Шабля. Українське монастирсько-церковнне, світське крайове літописання ХVI-XVIIIст.», «Перунова звитяга нації» та «Поетика прози Григорія Сковороди».

Раїса Мовчан, працюючи доцентом-сумісником, створила численні статті про письменників XXст. Дніпровського, М.Івченка, Г.Косинку, Олеся Досвітнього, Ю.Яновського, Григорія Тютюнника, Вал.Шевчука, Василя Барку. Вона видала посібники для учнів "Українська проза XXстоліття"  та  "Українська література XXстоліття","Хрестоматія нововведених творів. 5—6 клас", виступила співавторкою підручника з української літератури для 11 класу й співупорядником хрестоматії, публікатором архівних матеріалів у "СіЧі" й співукладачем чинної програми з української літератури для 5—11 класів середніх загальноосвітніх шкіл. Професор, відомий поет та перекладач Рауль Чілачава написав передмову до видання "Кавказу" Тараса Шевченка мовами світу, видав книжки "Атоге, тоге, оге (Поезії, маргіналії, літературознавчі статті)", написав ряд статей. Кандидати філології Ярослава Хижун і Тетяна Бикова після захисту видрукували низку студій із проблем творчості О.Кобця (Варавви) й М.Кононенка, Тетяна Бикова (зараз навчається в докторантурі) – навчально-методичний посібник для студентів-філологів денної форми навчання «Історія української літератури ХХ століття».

У ХХІ ст. на кафедрі продуктивно працюють професори (крім згаданих вище) Герой України, Народний артист України Анатолій Паламаренко, який не тільки читає спецкурс "Слово", а й мистецьки популяризує українську літературну класику в концертних виступах; Президент Академії наук вищої освіти України, академік Сербської Академії наук Микола Дубина – автор виданих в останні роки монографій «Вибране» (у двох книгах), «Вічно в пам’яті і серці українця…», «Українська національна ідея – як червень розвитку держави у художній літературі ХІХ-ХХ ст.» (у співавторстві) тощо.

Кафедра постійно готувала й готує педагогічно-наукові кадри вищої кваліфікації. У 20-х роках з цією метою відбирали кращих студентів і готували їх до викладання у вищій школі. З 30-х років функціонувала аспірантура, через яку пройшли сотні молодих учених. У ній фахово зросли знані дослідники Петро Орлик, Михайло Чорнописький, Надія Вишневська, Іван Голубенко, Ольга Манченко, Юрій Хабатюк, Олег Пилип'юк, Сидір Кіраль, Володимир Шанюк, Ольга Харлан, Анатолій Криловець та багато ін. Вони працювали і працюють майже в усіх гуманітарних навчальних закладах України і кількох закордонних (Леся Калинська - у Чиказькому університеті).

У 90-х роках на кафедрі організована докторантура, яку успішно закінчили Володимир Панченко, Ольга Куца, Олександр Галич та ін. Викладачі кафедри у різний час захистили докторські дисертації та стали професорами — Петро Хропко, Петро Орлик, Володимир Погребенник.

Провідні професори й доценти впроваджують сучасні методики інтерактивного навчання в процес викладання. З 2000 р. професори кафедри читають нові спецкурси (також в інших ВНЗ України), керують спецсемінарами з проблеми "Українська література у світовому контексті", зорієнтованими на студентів випускного курсу та магістрантів зі спеціальності української філології. Викладачі кафедри з науковими ступенями керують підготовкою магістерських наукових робіт, науковими доповідями на конференціях.

При кафедрі української літератури у ХХІ ст. продовжуєдіяльність  наукова школа „Особливості розвитку українського реалізму ХІХ – ХХ ст.” Хропко-Орлик-Погребенник.У 2008-2012 рр. її представники – професори і чільні доценти кафедри – результативно досліджували національну специфіку української драматургії корифеїв реалістичного театру, розкрили ідейно-естетичні координати образу України в поезії ХІХ ст. та особливості моделювання українських старожитностей у прозі Г. Квітки-Основ’яненка, О. Стороженка, Ю. Федьковича, Марка Вовчка тощо.

У межах пріоритетних напрямків науково-дослідної роботи школи її представники вивчили національно-народний образ світу в українській епіці та ліро-епіці середини-кінця ХІХ ст., типологію героїв художньої прози Наддніпрянської та Західної України, наративні моделі та  особливості мовостилю цілого спектру жанрів  поезії та прозі вказаного періоду; парадигматику індивідуального стилю представників етнографічного реалізму другої половини ХІХ ст., ідейно-естетичні трансформації доби findesiecle (реалізм, „народницький” реалізм, неореалізм – модернізм), епіко-ліро-драматичний дискурс письменників Наддніпрянщини, Галичини й Буковини, а також національно-ментальні візії щастя на противагу опресії дійсності тієї доби.

Крім того, наукові учасники школи розкрили також ідейно-естетичні кореляції „романтизм-реалізм” (напрямки існували паралельно) у українській літературі другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття; розкрили тотожні/нетотожні їх парадигмальні характеристики на рівні сюжетобудови, специфіки характерокреаційних вирішень і викладових та стильових форм; вивчили історико-літературні аспекти кризи письменства позитивізму та філософсько-естетичні передумови модернізаційного проекту оновлення реалізму (неореалізм), взаємодію „утрадиційнене – інноваційне” у творчості письменників „другого ешелону”.

Матеріалом для аналітичного дослідження цієї проблематики  послужили письменницькі здобутки в ліричних, епічних і драматичних родах та видах вказаного періоду у літературі як Наддніпрянської, так і Західної України (Галичина, Буковина, Закарпаття). Водночас було висвітлено особливості літературно-критичної рецепції реалізму ХІХ- початку ХХ століття М.Драгомановим та В.Леонтовичем (останнім уперше : у циклі „Літературних спостережень” учений розвінчав аберації реалізму „підрадянською” літературою 20-30-х рр.), а також дискусійної рецепції С.Єфремовим українського раннього модернізму.

Ці напрацювання відображено у низці опублікованих чи прийнятих до друку підручників для ВНЗ (вийшло три видання, присвячених історії української літератури 40-их рр. ХІХ ст. – перших десятиліть ХХ ст.) та загальноосвітніх середніх шкіл (два видання). Представниками школи опубліковано в останнє п’ятиліття значну кількість наукових статей –  понад 90 –  у наукових збірниках та часописах, а також окремо (монографії проф. В.Ф. Погребенника, проф. М.І.Дубини, проф. М. П. Корпанюка).  Професор В.Ф.Погребенник видав п’ять книжок наукової спадщини М. Драгоманова, представив передмовами і науковим редагуванням монографічні публікації з проблеми кандидатів філологічних наук із інших ВНЗ (В.Супруна і Г. Александрової), опублікував науково-довідкове видання „Український раритет”, що представляє рідкісні та спедфондівські джерела української літератури.

У цих та інших виступах друком апробовано наукові концепти, методологічні та літературознавчі підходи представників школи. Згадані розробки реалізовані у підручниках з історії української літератури для ВНЗ, ряді посібників і методичних рекомендацій для студентів. Згадані видання оприлюднили наукові здобутки учасників наукової школи. У звітному році вони, крім того, взяли участь в організації чи виступили з науковими доповідями на 27 Міжнародних та 31 Всеукраїнських конференціях. Результати, здобуті школою вплинули на НДР студентів, певною мірою визначили тематику обраних магістерських та кандидатських дисертацій, а також програму секційного засідання щорічної звітної наукової конференції викладачів університету.

За результатами діяльності школи у міжчасі 2008 - 2012 рр. захищено 4 докторських і 7 кандидатських дисертацій. Зараз продовжують готувати свої дослідження 3 докторанти та 19 аспірантів. У 2012 р. представники школи організували і провели Міжнародну науково-практичну конференцію, присвячену 150-літтю виходу збірку «Досвітки» П. Куліша, а у квітні 2013 р. відбудеться Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена століттю від дня народження А. Малишка.

Діяльність кафедри тісно пов'язана із загальною історією української науки й освіти. Тож не дивно, що в часи компартійного диктату вона підлягала коливанням разом із "генеральною" лінією партії. Одержавши друге дихання в роки української незалежності, ця діяльність підпорядкована розкриттю повноти неодноколійного в XX—XXI ст. українського літпроцесу, наукової об'єктивності оцінок і характеристик надбань його видатних учасників, донесенню до студіюючої молоді несфальшованими патріотичних первнів спадщини класиків, естетичної повноцінності рідного письменства.

Цьому підпорядкована й система наукової творчості студентської молоді, дослідження аспірантами забутих (репресованих) імен, що допомагає заповнити лакуни й повніше відтворити культурні ландшафти минулого. У номенклатурі навчальних дисциплін, планах і робочих програмах якраз закладено всі можливості щодо повернення в обіг цілих пластів фольклору (тема голодомору) чи літературної творчості, вилучених у тоталітарні часи, або ж засвоєння новітніх літературних теорій і методологій ("Теорія літератури") — і цим уповні користаються чільні професори й доценти кафедри.

Серед студентів Інституту  й кафедри другої половини ХХ століття виокремимо яскраві постаті лауреата багатьох чільних національних та міжнародних премій, Почесного професора університету знаменитої Ліни Костенко та лідера сучасної постмодерністської прози лауреата премії Антоновичів Євгена Пашковського (на жаль, у радянський час з різних причин вони так і не стали випускниками закладу), а також Віру Чорний-Мешкову, авторку виданих у Македонії кількох перекладних книжок української літературної класики.

Як науковий — педагогічний, дослідний, методичний — центр та осередок української філологічної науки провідного педагогічного університету України, кафедра, успішно відбувши акредитацію разом із факультетом (декан — мовознавець доц. А.В.Висоцький) і університетом, очолюваним акад. В.П.Андрущенком, в XXI ст. докладає зусиль щодо вишколу висококваліфікованих учителів-словесників, створення необхідних видань для забезпечення навчального процесу та підготовки фахівців вищої кваліфікації для всієї України, ведення літературознавчих студій, передбачених комплексною темою "Шляхи розвитку української літератури XVII—XXст.", науково-критичного видання класичних творів українського письменства.

Останнім часом кілька викладачів, вихованців аспірантури, захистили кандидатські дисертації (І.Чернова, Т.Блєдних, І.Ліпницька). На кафедрі як провідній організації знаходять поцінування дисертації з української літератури, а її професори (П.Хропко, В.Погребенник) і чільні доценти неодноразово опонували в НАНУ, КНУ ім. Т.Шевченка. З метою набуття якісних студентів кафедра співпрацює з Малою академією наук, а її члени входять до робочих груп і журі олімпіад і конкурсів. За останній час кафедра була організатором Лепківських і співорганізатором Драгоманівських наукових читань, оновила тематику спецкурсів і спецсемінарів, курсових, дипломних і магістрантських праць, підготувала вже дев'ятий збірник "Сучасний погляд на літературу". її викладачі сприяють виходу студентської газети "Сьоме небо", діяльності студентського театру "Вавилон" (доценти І. Савченко й І. Галак).

На кафедрі працює 14 штатних викладачів, з них професорів –3, докторів наук – 2; доцентів, кандидатів наук – 6;старших викладачів – 2; асистентів – 1.

Основні дисципліни, читання яких забезпечують професори і доценти кафедри: вступ до літературознавства, українська уснопоетична творчість, історія української літератури, теорія літератури, спецкурси й спецсемінари на всіх формах навчання Інституту української філології, Інституту іноземної філології, Євпаторійської філії НПУ імені М.П.Драгоманова.

Теоретичні лекційні курси читали професори, доценти, старші викладачі, кандидати наук. Вони ж переважно керували підготовкою дипломних та курсових робіт, хоч для керування останніми доводилося залучати й асистентів. Нормативні курси для магістрантів читали проф. Погребенник В.Ф., проф.Дубина М.І., доц. Йолкіна Л.В. Магістерськими роботами керували професори і доценти: всі роботи успішно захищені.

Було запроваджено нормативні курси для магістрантів зі складних розділів історії й теорії літератури, які вели професори і доценти кафедри. Слід назвати спецкурси проф. Погребенника В.Ф. «Літературна перцепція образу України», «Література як художня система» проф. Дубини М.І., доц. Йолкіної Л.В. «Методологія і методи літературознавчих досліджень».

Члени кафедри активно реалізували виховний потенціал навчальних дисциплін, частина викладачів виконували кураторські обов’язки (проводили виховні бесіди зі студентами в гуртожитках та академічних групах, тощо).

Наукова роботи кафедри полягала у виконанні комплексної наукової теми «Шляхи розвитку літератури ХVІІ – ХХ ст.» Результати наукових досліджень постійно впроваджувались у навчальний процес. Докторантів консультував проф. Погребенник В.Ф. Наукове керівництво аспірантами здійснювали проф. Погребенник В.Ф., проф.  Корпанюк М.П., проф.  Дубина М.І., проф. Осьмак Н.Д., доц. Савченко І.В., доц. Йолкіна Л.В., доц. Кобелецька О.І. Крім того, фахівці вищої кваліфікації кафедри залучалися до опонування на захистах кандидатських дисертацій у КНУ ім. Т.Шевченка, а академічні інститути літератури, фольклору та етнології.

Керівництво науковою творчістю студентів здійснюють усі викладачі кафедри. Функціонує гурток „Методи літературознавчих досліджень” керівник доц. Йолкіна Л.В., майже всі викладачі керують проблемними групами зі студентами. Кафедра проводить всі заняття українською мовою, що диктується самими художніми текстами.

У 2012-2013 н. р. розроблено програми за новою формою зі всіх дисциплін кафедри за модульною системою для студентів денної форми навчання ІУФ V–VІ курсів, а також для заочників.

Викладачі кафедри упроваджують сучасні методики інтерактивного навчання  в процес викладання. Професорів кафедри запрошували читати спецкурси в інших ВНЗ України та закордоном (проф. Погребенник В.Ф., доц. Савченко І.В., доц. Бикова Т.В.). Викладачі кафедри щороку виступають з науковими доповідями на міжнародних і всеукраїнських  конференціях.

 Система наукової творчості молоді та темарій дисертаційних досліджень аспірантів спрямовані на вивчення в першу чергу забутих (репресованих) письменників, що допомагає заповнити лакуни й відтворити культурні ландшафти минулого в більшій, аніж раніше, повноті. В номенклатурі навчальних дисциплін, планах і робочих програмах якраз закладено всі можливості щодо повернення в обіг цілих пластів фольклору (тема голодомору наприклад) чи літературної творчості („усусусів", „пражан" тощо), силоміць вилучених у тоталітарні часи, або ж засвоєння „навздогін" західних літературних теорій і методологій («Теорія літератури») — і цим уповні користаються чільні професори й доценти кафедри.

У вересні 2012 року кафедра виступила організатором Міжнародної наукової конференції «П.Куліш – піонерна постать української культури», а у квітні наступного року проводитиме Всеукраїнську конференцію з нагоди 100-річчя від дня народження А.Малишка.

Як науковий-педагогічний, дослідний, методичний центр та осередок української філологічної науки провідного педагогічного університету України, кафедра докладає згуртованих зусиль щодо вишколу висококваліфікованих кадрів учителів-словесників, створенню сучасного комплексу документації й необхідних видань, насамперед підручників і посібників (у тому числі електронних), для забезпечення навчального процесу, підготовки спеціалістів вищої кваліфікації (кандидатів і докторів наук) для ВНЗ усієї України, ведення наукових досліджень у галузі літературознавства, передбачених комплексною темою «Шляхи розвитку української літератури ХVІІ-ХХ ст.» і планами виконання індивідуальних дослідницьких тем, науково-критичного видання класичних творів українського письменства.

Викладачі кафедри працюють членами НМК з філології,а її керівник В.Ф.Погребенник – заступник голови підкомісії МОН України. З метою досягнення якісного студентського контингенту кафедра співпрацює з Малою академією наук, активізує студентську молодь до НДР через систему олімпіад і конкурсів. За останні роки кафедра була організатором наукових конференцій, читань, оновила тематику спецкурсів і спецсемінарів, курсових, дипломних і магістерських робіт, видала ХІ випуск збірника „Сучасний погляд на літературу" і підготувала ХІІ-й. Викладачі очолюють і скеровують діяльність студентського театру „Вавилон" (доцент І. Савченко). Маючи і реалізуючи по змозі сил свій науково-педагогічний потенціал, кафедра української літератури з надією дивиться в майбутнє, працює над утіленням у життя перспективи європеїзації української вищої філологічної освіти в дусі Болонського процесу (хоча відомі процеси в державі, спрямовані на витіснення або фальсифікацію національних історії, мови, літератури, не вселяють оптимізму щодо безхмарного майбутнього кафедри в ХХІ ст.).

Маючи й реалізуючи по змозі сил свій науково-педагогічний потенціал, кафедра української літератури Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова з надією дивиться в майбутнє, вітає перспективу осучаснення української вищої філологічної освіти.

Серед книг із бібліотеки М. Драгоманова у науковій бібліотеці Софіївського університету разом із академіком Л.І.Мацько

                        Виступ на Міжнародній конференції у США (Іллінойський університет, м. Урбана-Шампейн)

                                               Виступ проф. П.І. Орлика на викладацькій конференції кафедри

                    Випуск філологів 1977 р. Перші праворуч у нижньому ряду—завідувач кафедри, проф. П.П. Хропко