Відвідини Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка

Як фольклористи в оперу ходили

Нещодавно фольклористи першого року навчання, які студіюють етнографію, завітали до Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка на оперу «Запорожець за Дунаєм».

Ми прагнули ознайомитися з українським театральними мистецтвом і українською народною піснею, за допомогою вистави більше дізнатися про життя предків-українців, їхнє життя тощо.

В опері йдеться про те, як важко жилося українцям на чужині, весь ліризм передано через сюжетну лінію Оксани й Андрія, які врешті-решт вирішили втекти на Батьківщину, за Дунай. Натомість комічне зображення сюжетної лінії Івана Карася і його дружини Одарки спрямоване на те, щоб висвітлити вроджену веселість українців і кумедні епізоди з їхнього повсякденного життя. Насправді мені було цікаво спостерігати за всіма перипетіями вистави. Зі сцени звучали безліч українських народних пісень, в яких було все: і журба за милим, і сум за рідним краєм, і вигадливі смішні історії, якими виправдовувався Карась. А в цей час очі милувалися різнобарв’ям костюмів.

Мені здається, що в театри варто ходити саме для того, щоб не загрузнути в сірій буденності, не зупинитися у своєму емоційному та інтелектуальному розвиткові. Якщо акторам і режисеру вдається збудити почуття глядача, достукатися до його розуму – то це безперечно успіх. Під час вистави я співала всією душею в унісон з голосом акторів, я захоплювалася кожним порухом брів виконавців, кожним їхнім рухом, я сміялася і сумувала разом з ними.

Ярослава Чередніченко, 104 фуфол група